Мистецтво спілкування як основа комунікативної культури

Розділ: 

Ключові слова та терміни: 

Для педагогічного працівника мистецтво спілкування є однією з найважливіших професійних рис, оскільки головним засобом реалізації навчання та виховання виступає саме комунікація. Відповідно від рівня розвитку комунікативних здібностей залежить ефективність і результативність його роботи.
«Педагог у своїй діяльності повинен реалізовувати всі функції спілкування — виступати в якості джерела інформації, в якості людини яка пізнає іншу людину або групу людей, і як організатор колективної діяльності та колективних взаємовідносин» Обмін інформацією відбувається завдяки мовній діяльності, а точніше — мові як засобу спілкування. Мовна (вербальна) комунікація має певні психологічні особливості, враховуючи які простіше досягати мети спілкування.
Обмін інформацією здійснюється в різних формах та в різних умовах. У роботі викладача важливе місце посідають не тільки заняття у формі семінарських чи практичних уроків, де відбувається процес безпосереднього контролю засвоєння навчального матеріалу, але й публічні виступи. Саме публічні виступи у формі лекцій, в системі української вищої школи, є ключовим елементом навчання та вимагають від викладача високої професійної підготовки.
Розглянемо основні психологічні механізми ефективності педагогічного впливу під час читання лекцій.
Особливістю гарного усного виступу є те, що він здатен включитись в безпосередній процесс творчого співмислення. Завдання виступаючого— дати вторинну логічно впорядковану інформацію, допомогти слухачам розібратись у потоці первинної інформації, що надасть його самому змогу правильно аналізувати почуте та викличе інтерес до самостійного пізнання. У методичному плані творче співмислення досягається проблемним методом читання лекцій. Коли лектор формулює думку на очах аудиторії, між виступаючим та слухачами виникає певне співпереживання. Якщо лектор ставить проблемні завдання, а більшість слухачів беруть навіть незначну участь в їх вирішенні — в аудиторії створюється справжній контакт, справжній робочий «мікроклімат».
Кожен педагог у своїй діяльності керується тими чи іншими методиками, які, на його думку, є найбільш ефективними та результативними. Але ознайомлення з педагогічними практиками, які перевірені часом та досвідом, дають можливість поліпшувати й вдосконалювати свою майстерність як молодому викладачеві, так і досвідченому професору.
Будь – який публічний виступ, у даному випадку — лекція, мусить нести наукову інформацію, пропонувати аудиторії якісь нові відомості щодо предмета обговорення, тобто бути нормативним. Спираючись на єдину наукову основу вирішення змісту теми, лектор зобов’язаний у кожному виступі знаходити нові повороти проблеми, які б допомагали конкретній аудиторії отримати додаткову інформацію.
Інформація, яка надходить від лектора, повинна задовольняти «психологічні потреби» слухачів. Саме потреби, а не сьогоденні настрої даної аудиторії. Якщо ці потреби не задовольняються, слухачі шукають інші джерела та створюють свою інформацію у вигляді різних чуток і домислів. Тому зміст лекції повинен обов’язково відображати рівень поінформованості аудиторії та її ціннісні орієнтації. Інакше кажучи, будь – який лектор повинен реалізовувати принципи гласності та відкритості, показувати зв’язок із життям, враховувати запити слухачів, що дасть змогу зняти «змістовий бар’єр» під час сприйняття лекції.
Емоційність мовлення досягається комплексом певних умов. Живим, яскравим може бути тільки власне слово — слово, яке народжене творчою силою розуму лектора, глибокими знаннями викладеної проблеми, твердими переконаннями. Саме глибокізнання, ерудиція і впевненість лектора є головними умовами емоційної мовної діяльності. При цьому суттєву роль відіграє гарна дикція, тобто чисте звучання кожного звука, чітка вимова слів. Важливою умовою виразності мови є її темп та тональність.
Як повільний, так і швидкий темп утомлюють аудиторію та гасять навіть найменший стимул до мимовільного сприйняття. Великі паузи між словами і тональна однорідність надають лекції монотонного характеру, що присипляє увагу аудиторії. Але й швидке мовлення, хоч і краще сприймається аудиторією, також утруднює сприйняття і вимагає більшого напруження через великий потік інформації. Як правило, ми говоримо зі швидкістю 110–130 слів за хвилину. Для лекції бажано вимовляти приблизно 100–110 слів, але при цьому потрібно прискорювати або пригальмовувати темп, залежно від важливості тексту: висновки та визначення подаються в повільному темпі, тоді як викладення фактів та розкриття змісту відомих понять можна вимовляти швидше. Шляхом зміни темпу мови досягається інтонаційна виразність, яка може посилити увагу слухачів до найбільш важливих положень виступу.
Безперечно, мистецтво спілкування та його функції найкраще виявляються під час вирішення конфліктів, в індивідуальних і колективних бесідах, які відбуваються у формі дискусії, споручи полеміки.
У діяльності педагогічного працівника розповсюдженими залишаються саме активні форми спілкування, які вимагають високої культури та коректності. Вміння слухати співрозмовника, розуміти його, щиро переживати за опонента вимагають від педагога витримки, здатності регулювати свій емоційний стан. Не можна допускати такого рольового спілкування, коли викладач з позиції своєї посади надто категорично висловлює свою думку. Студент, розуміючи різницю у статусі, може ззовні прийняти вашу думку, але в глибині душі він залишиться на власних позиціях і, зрештою, в стані незадоволеності від спілкування.
У педагогічній роботі порушення такту під час спілкування призводить до вкрай негативних наслідків — закритих або відкритих конфліктів, до падіння авторитету викладача. Поведінка, яка не відповідає рольовим очікуванням, призводить до міжособистісних конфліктів, що, в свою чергу, негативно позначається на психологічному кліматі колективу.
Що стосується мовлення, тут також є свої правила, які ґрунтуються на досвіді, а саме: намагайтеся говорити правильно, не допускаючи грубих мовних помилок; висловлюйте свою позицію відкрито та відверто; демонструйте власну переконливість; чим довше Ви говорите, тим менше залишається терпіння у слухачів, у підсумку їхня увага розсіюється; доводячи та спростовуючи, говоріть чітко, просто, точно; намагайтеся вести свою думку по трьох щаблях: спочатку дайте визначення поняттю, потім порівняйте предмет із чимось відомим, а потім наводьте аргументи (в такий спосіб забезпечується доступність власної аргументації та логічність викладення).
Із наведених рекомендацій неважко зробити висновок, що мистецтво ділового спілкування має велике значення для продуктивності праці будь – якого педагога. У спілкуванні, як в оптичній лінзі, відображаються культурний рівень та інтелект людини. Закономірне підвищення ролі «людського фактора», оволодіння соціально – психологічними методами управління людьми потребують посилити увагу до розвитку у викладача комунікативних здібностей та, перш за все, вміння встановлювати контакти з людьми.
І насамкінець, успіх публічної комунікації педагога залежить від соціально – психологічних умінь. Такі вміння забезпечують здатність створювати та підтримувати в очах аудиторії такий образ, який є найбільш ефективним і результативним.
Одже, кожна форма спілкування має свої психологічні можливості й особливості. Проте саме виокремлені нами основні групи комунікативних умінь забезпечують на практиці найвищу ефективність спілкування, надаючи можливість педагогу повною мірою розкрити свої таланти та здібності.